Діна Левіна

4.11.1927 – Рувінська Діна Аврамівна народилася в Києві. З часом взяла прізвище матері й стала називати себе – Левіною Діною Аркадіївною. Проживала за адресою вул. Щекавицька 43/45, кв. 22. Подільська спільнота, за спогадами Діни, була дуже дружною. У дворі була сцена, де часто відбувались виступи, жителі будинку готували в дворі разом на «примусах».

Мати Діни – Левіна Клара Борисівна – працювала на Київській районній електростанції, потім у клубі «Харчовик» – Палаці культури хлібопекарної промисловості. До війни мати щороку отримувала з роботи путівку на дієтичне харчування в поліклініці на вулиці Іллінській, і брала з собою Діну. Батько Діни – Аврам Рувінський – працював на Київському протезному заводі. У час війни потрапив до протиповітряної  оборони. Не жив разом із сім’єю.

1934 – почала відвідувати балетну студію Олександри Гаврилової.
1941 – взяла участь у постановці відрізку з Лебединого озера.

Навчалася в школі №157, до війни закінчила 6 класів. У школі отримувала одяг як відмінниця та дитина з малозабезпеченої родини. Також у школі отримувала дієтичне харчування. Брала участь у шкільній художній самодіяльності. Ходила до клубу «Харчовик», відвідувала балетну студію та  районну бібліотеку.
22 червня 1941 – початок бомбардувань. Зі спогадів Діни, після цього почали будуватися бомбосховища. Евакуюватися родина Діни не могла.
19 вересня 1941 – Діна почула оркестр на вулиці, виявилося, це були нацисти.
29 вересня 1941 –  коли Діна йшла в Бабин Яр, взяла родинні фотографії, оскільки дуже цінувала їх. Ті фотографії не збереглися.

Разом із матір’ю Діна стрибнула до Яру раніше, ніж почалися розстріли, завдяки цьому їй вдалося вижити. Разом з кількома жінками на ранок вона почала вибиратися з Яру, після чого спитала у людей як дістатися до Подолу й пішла у рідний двір. Сусіди добре її прийняли.

До себе Діну забрала Катерина Щур, у неї Діна пробула кілька днів. Сусіди запропонували Діні їжу й одяг, але попросили покинути подільський двір, через небезпеку. Згодом Діна зустріла Тарасенко Валентину – матір шкільної подруги, жінка сховала Діну у своїй квартирі. Пізніше Діна пішла до дитячого будинку в Пущі, де перебувала за прізвищем Пилипенко (Пилипченко), згодом дитбудинок розпустили, після цього Діна ходила у села недалеко від Києва й пропонувала свою допомогу з господарства.
1943 – нацисти почали закликати молодь їхати у Німеччину працювати. Також вони влаштовували облави, забираючи людей до Німеччини, серед них опинилася й Діна. На польсько-німецькому кордоні Діні вдалося втекти. Вона почала ходити по польських селах, пропонуючи допомогу з господарства.

1944  – Діна помітила оголошення про пункт репатріації й пішла туди з посвідченням з дитячого будинку, де було вказало прізвище Пилипченко. На оформленні документів вказала своє прізвище – Рувінська. Кілька місяців Діна провела у таборі репатріації, де працювала (допомога військовим) та жила у гуртожитку.

1944– повернулася в Україну, спочатку в Миронівку, звідки була розподілена у Київ. У Києві її квартира виявилася зайнятою. Діна пішла до райвиконкому, щоб отримати свою кімнату назад, але там їй відмовили.

1945 – Діна повернулася до Миронівки, пішла до райкому комсомолу. За спогадами Діни, людей, котрі були репатрійованими, до комсомолу приймали складно. Діну влаштували працювати замісницею виховательки в дитячий комбінат. В райздороввідділі отримувала їжу. Страждала на погіршення здоров’я з боку нервової системи, пригадує у спогадах.

У цей час Діна жила в Миронівці у людей на квартирі. Люди, що допомагали їй, мали доньку, що жила в Івано-Франківську, у неї був син «на виданні». Діні запропонували приїхати до нього.

1948 – Переїжджає до Івано-Франківська. Поки чекає на чоловіка з армії, за якого її планували видати заміж, влаштовується у працювати у їдальню. Чоловік повертається з армії з іншою жінкою.

Діна пішла жити до іншої жінки, що працювала інженеркою. Ця жінка знайомить Діну з іншим чоловіком, Марголіс Юрієм. З часом вони починають жити разом та переїжджають до Львова.
1953 – народжує сина – Марголіс Матвія.

З часом Діна, через проблеми зі здоров’ям, переїжджає до Києва разом із сім’єю, адже в Києві був дещо кращий клімат. Чоловік отримує першу групу інвалідності через проблеми з зором. У райвиконкомі родині погодили позику на будівельні матеріали, щоб добудувати частину будинку й жити там. Чоловік приєднався до Товариства сліпих.

З часом Діні вдалося розшукати Діну Пронічеву – жінку, котра також вижила у трагедії Бабиного Яру.
2011 рік – Діна Левіна померла в Тбілісі.