Рік народження | 1927 |
Дата арешту | 29.09.1941 |
Місце порятунку | Бабин Яр |
Дата порятунку | 30.09.1941 |
Адреса Каменя спотикання | Вул. Щекавицька, 45 |
Дата встановлення Каменя спотикання | 1 жовтня 2021 |
Дослідницькі команди |
Дослідниці: Катерина Осипчук, Софія Білогрива, Софія Дараган, Оксана Іщенко.
Вибір персоналій був зумовлений бажанням дізнатись більше про Діну Левіну та Людмилу Ткач, героїнь освітніх історичних прогулянок IWalk Podil та IWalk Бабин Яр, до яких дослідниці були долучені як гіди, та вшанувати їхню пам’ять.
Відгук про мотивацію від Софії Білогривої:
«Я була на 2 курсі і відчувала, що хочу долучатися до волонтерства та освітніх ініціатив поза університетом. Коли почула від подруги про «Камені спотикання» – зацікавилась можливістю дізнатися більше про історію Голокосту в Києві й дослідити її в незвичний спосіб. Крім того, я відвідувала раніше екскурсії IWalk і була вражена форматом роботи зі свідченнями. Тому, дізнавшись про ідею проєкту, одразу захотіла стати його частиною».
Від Оксани Іщенко:
«Проєкт «Камені спотикання» став для мене наступним кроком у дослідженні історії рідного Києва після роботи над Iwalk Бабин Яр та Iwalk Поділ. Це важливий досвід, що допомагає глибше відчути зв’язок із містом і його пам’яттю. Коли гуляєш і дивишся під ноги, з’являються спогади. Приємно бути частиною цього».
Від Софії Дараган:
«Для мене було вкрай важливо долучитися до проєкту з вшанування памʼяті для того, щоб історія продовжувала жити. Мені надзвичайно імпонує формат встановлення Каменів спотикання, що дозволяє пересічним перехожим, кожен з яких йде містом, концентруючись на своїх думках, спинитися, дізнатися історію людини, якій вдалося вижити за нацистського режиму, та вшанувати її памʼять. Тож вдячна, що цей проєкт стався у моєму житті».
Діна Аврамівна Рувінська (згодом взяла прізвище матері і стала називати себе Діною Аркадіївною Левіною) народилася 4 листопада 1927 року в Києві.
Мати Діни, Клара Борисівна Левіна, працювала на Київській районній електростанції, потім у клубі «Харчовик» (Палаці культури хлібопекарної промисловості). Батько Діни, Аврам Рувінський, працював на Київському протезному заводі. У час війни потрапив до протиповітряної оборони.
Сім’я проживала за адресою вул. Щекавицька 43/45, кв. 22. Подільська спільнота, за спогадами Діни, була дуже дружньою. У дворі була сцена, де часто відбувались виступи, жителі будинку готували в дворі разом на примусах (керосинових горілках).
Навчалася Діна в школі №157, до війни закінчила 6 класів. У школі отримувала дієтичне харчування і одяг як відмінниця та дитина з малозабезпеченої родини. Брала участь у шкільній художній самодіяльності. Коли Діні було 7 років, вона почала займатись у балетній студії Олександри Гаврилової, а у 14 років взяла участь у постановці відрізку з «Лебединого озера».
22 червня 1941 року, після нападу Німеччини на СРСР, починаються бомбардування Києва, будуються бомбосховища. Евакуюватися родина Діни не могла. 19 вересня 1941 німецькі війська окупували Київ. Коли 29 вересня 1941 року Діна йшла в Бабин Яр, взяла родинні фотографії, оскільки дуже цінувала їх. Ті фотографії не збереглися.
Разом із матір’ю Діна стрибнула до Яру раніше, ніж почалися постріли, завдяки цьому їй вдалося вижити. Разом з кількома жінками на ранок вона почала вибиратися з Яру, після чого спитала у людей, як дістатися Подолу, й пішла у рідний двір. Сусіди добре її прийняли.
Кілька днів Діна пробула у Катерини Щур. Сусіди запропонували Діні їжу й одяг, але попросили покинути подільський двір через небезпеку. Згодом Діна зустріла Валентину Тарасенко, матір шкільної подруги, жінка сховала Діну у своїй квартирі. Пізніше пішла до дитячого будинку в Пущі, де перебувала за прізвищем Пилипенко (Пилипченко), але згодом дитбудинок розпустили. Після цього Діна ходила у села недалеко від Києва й пропонувала свою допомогу з господарства.У 1942 році нацисти почали закликати молодь їхати у Німеччину працювати. Також вони влаштовували облави, забираючи людей до Німеччини. Серед них опинилася й Діна. На польсько-німецькому кордоні Діні вдалося втекти. В Польщі вона деякий час працює на місцевих господарствах.
У 1944 році в Польщі Діна помітила оголошення про пункт репатріації й пішла туди з посвідченням з дитячого будинку, де було вказало прізвище Пилипченко. На оформленні документів вказала своє прізвище – Рувінська. Кілька місяців Діна провела у таборі для переміщених осіб.
Коли вона повернулася в Україну, її квартира в Києві виявилася зайнятою. Діна пішла до райвиконкому, щоб отримати свою кімнату назад, але їй відмовили.
У 1945 році Діна повернулася до Миронівки (Київська область), села, де вона переховувалась після порятунку з Бабиного Яру. Там вона звернулась до райкому комсомолу. За спогадами Діни, людей, котрі були репатрійованими, до комсомолу приймали складно. Діну влаштували працювати замісницею виховательки в дитячий комбінат. В райздороввідділі отримувала їжу. Страждала на погіршення здоров’я з боку нервової системи.
У 1948 році Діна переїхала до Івано-Франківська, де познайомилась з Юрієм Марголісом. Вони починають жити разом та переїжджають до Львова. У 1953 у них народився син Матвій.
З часом Діна через проблеми зі здоров’ям переїжджає до Києва разом із сім’єю, адже в Києві був кращий клімат.
Діні Левіній вдалося розшукати Діну Пронічеву – жінку, котра також вижила у трагедії Бабиного Яру.У 2011 році Діна Левіна померла в Тбілісі.
Інтерв’ю з Діною Левіною на платформі Iwitness (потрібна реєстрація; російською)