Діна Пронічева

Діна Мстиславська (Пронічева) народилася у Чернігові у 1911 році.

Родина: батько Мирон Олександрович Мстиславський та мати Анна Юхимівна Мстиславська.В юності Діна переїхала до Києва, стала працювати в Київському театрі ляльок, де познайомилася із своїм чоловіком Віктором Пронічевим, який походив із давньої акторської династії. У 1932 році вийшла за нього заміж. У 1938 році у подружжя народилися донька Лідія, а у 1940 — син Володимир.

Проживала Діна разом із чоловіком та дітьми на вулиці Воровського, 41 (зараз Бульварно-Кудрявська). Неподалік, на вул. Тургенєвській, 27 (зараз Олександра Кониського), мешкали батьки, брати та сестра Діни. З початком війни брати пішли на фронт.

29 вересня 1941 року за наказом німців Діна разом із батьками та сестрою вирушила у Бабин Яр. Там їй спершу вдалося переконати німців, що вона українка, і приєднатися до групи людей, які випадково потрапили туди. Проте вже ввечері 29 вересня надійшов наказ розстріляти цих людей як свідків.

Ще до того, як по ній почали стріляти, Діна впала з урвища на тіла загиблих і вдала з себе вбиту. Впродовж трьох днів вона намагалася вийти за межі Бабиного Яру. Врешті їй вдалося сховатись у сараї, однак господиня виявила її і повідомила про це німців. Діна Пронічева вдруге потрапила у Бабин Яр.

Цього разу її разом з іншими полоненими посадили у вантажівку, та в районі Шулявки Діні Пронічевій та її подрузі, Любові Шамін, вдалося втекти. Деякий час вони переховувалися у дружини двоюрідного брата Діни, а згодом перебралися на Дарницю, у закинуті корпуси ДВРЗ (Дарницького вагоноремонтного заводу). 

Коли німці вирішили відновити роботу підприємства, Діну прийняли за довоєнну робітницю. Вона мала фальшиві документи на ім’я Надії Савченко і скористалася пропозицією працювати на заводі. Діна працювала регістратором, а потім перекладачем. За пів року роботи на заводі допомогла двом військовополоненим фельдшерам-росіянам, які працювали на заводі, виправивши в їхніх документах російські прізвища на українські.

Один з братів Діни повернувся до Києва після оточення. Але місцеві двірники видали його німцям як радянського солдата. Брата Діни розстріляли на порозі власного будинку.

Донька Діни Ліда жила в дитячому будинку, а сина Володю Діна у грудні 1941 року забрала до себе. Це було небезпечно, бо вона змушена була переховуватись як свідок злочину у Бабиному Яру. Під час однієї з облав німецькі солдати використали маленького Володю як приманку – почали на вулиці стріляти по дворічній дитині, викрикуючи «Виходь, бо ми його вб’ємо!». Діна спостерігала за знущанням з вікна квартири своєї подруги Марії Калініченко і готова була вийти, щоб урятувати сина, але подруга її втримала. Вона сказала: якщо вийдеш, нацисти вб’ють обох.

Після невдалої спроби виманити матір, гестапо дало поліцейським команду вкинути дитину до автодушогубки. Хлопчика врятувала Марія Калініченко, викупивши його із машини за власну золоту обручку. Марії Калініченко було присвоєно звання Праведниці народів світу.

Врятованого хлопчика віддали батьку, але вже взимку чоловіка Діни заарештували, а потім розстріляли за відмову видати місце перебування дружини-єврейки. Після арешту чоловіка Діна знову забрала сина до себе.

Згодом одна з працівниць заводу донесла на Діну керівництву. І Діні знову довелось переховуватись і залишати дитину. Підпільниця Наталя Мовчанова, яка працювала і жила разом з Діною, змогла здати хлопчика до дитбудинку по вул. Овруцькій, де тоді жила його сестричка Ліда.

23 лютого 1942 року Діну заарештувало гестапо. Майже місяць вона провела у в’язниці, але змогла втекти. Їй допомогли врятовані колись фельдшери, які підробили довідку про хворобу — це дозволило їй пройти через КПП за місто. У районі Білої Церкви вона приєдналась до трупи мандрівного театру, яку очолював Григорій Афанасьєв. Він допоміг Діні, бо сам пережив трагедію: на його очах німці вбили дружину єврейку і маленького сина.

Діна Пронічева часто тікала з міста через загрозу викриття. І остаточно повернулася до Києва тільки після звільнення міста. У 1944 році знайшла у дитячих будинках обох дітей.

Після завершення війни, у січні 1946 року, Діна Пронічева виступила свідком на Київському процесі, де були засуджені кілька німецьких офіцерів.

У повоєнні роки Діна працювала артисткою у Театрі ляльок. Вийшла заміж за свого рятівника і колегу Григорія Афанасьєва. Мешкала у тому ж будинку, що й до війни.

Була учасницею Дармштадтського процесу 1968 року над колишніми членами зондеркоманди 4а, які уникли вироку на Нюрнберзькому процесі. Для цього їздила у Дармштадт в супроводі двох офіцерів КДБ і особисто свідчила на суді. Завдяки цьому було викрито і засуджено злочинця, який дав команду на розстріл євреїв 29 вересня.

Після війни товаришувала із усіма врятованими із Бабиного Яру, підтримувала зв’язки із колишніми в’язнями Сирецького концтабору. Брала участь у неофіційних зборах у 1966 році.

Померла Діна Пронічева у 1977 через рак нирок.