Раїса Майстренко

Раїса Вадимівна Майстренко (дівоче прізвище – Лимарєва) народилася в місті Києві 12 вересня 1938 року. Батько, кадровий офіцер Лимарев Вадим Петрович — українець, мама, Лимарєва Циля Миронівна (Меєрівна)— єврейка. Жила Раїса з мамою і братиком Валентином (від першого шлюбу батька) , а також з бабусею та дідусем по батьківській лінії у комуналці на розі Саксаганського та тодішньої Комінтерну. Батько в той час навчався в Полтавському військовому училищі. Дідусь, Петро Лимарєв, був пічником. Потім тато пішов на війну. Дідусь,  Лимарєв Петро Олександрович,  народився в Ковелі. Бабуся, Лимарева Тетяна Іванівна – друга дружина діда. Як і дід, бабуся теж не мала освіти. Про родину матері відомо мало. Сім’ї між собою не спілкувалися. Раїса знала тільки, що сім’я була дуже велика і релігійна. Дід, Ковкін Меєр, приїхав зі своїми домочадцями до Києва з єврейського містечка. Жили вони всі на Батиєвій горі. Працював він візником, мав коней і підводи. Мама спілкувалася зі своєю сім’єю, але до їхнього дому вони не ходили.

29 вересня 1941 року, коли Раїсіледь виповнилося 3 роки, в той фатальний для євреїв день, до їхнього дому на вулиці Саксаганського, 131 під’їхала підвода з численною маминої ріднею на чолі з дідом Меєром. Як виявилося, забрати дочку з онукою. Коли в Києві з’явилося німецькі листівки з наказом про збір євреїв в районі Лук’янівського кладовища, люди сприйняли це як наказ про евакуацію євреїв з міста. Це було логічно, оскільки там проходила залізнична гілка. Дідусь Петро умовив маму не ходити на місце збору, пообіцявши заховати їх. Але приїзд діда Меєра змінив ситуацію. Він повірив, що в листівках йдеться про переїзд євреїв, і переконав маму їхати з усіма. Погодившись з його доводами, мама швидко зібрала речі, документи, фото, цінності, покидали все на підводу, посадила на неї Раїсу з братом. Але в останній момент дідусь Петя забрав брата, сказавши, що привезе його, коли мама влаштується і вишле адресу. А бабуся Таня пішла їх проводжати. За словами бабусі, їх було там 18 – 20 людей, і ніхто не підозрював, чим усе це закінчиться. Дорога смерті пролягла по вулиці Саксаганського до єврейського базару (нині пл. Перемоги), потім по Брест-Литовському шосе, по вул. Керосинній до району Лук’янівського кладовища. Уже на Мельникова, дійшовши до оточення, Тетяна Іванівна, нарешті, зрозуміла, що треба рятуватися, почала хреститися і кричати: «Я росіянка!». У бабусі був з собою паспорт. Вона показувала його і кричала: «Я руська». Бабуся була темноволоса і схожою на єврейку. До неї підбіг поліцай і крикнув: «Тут усі – жиди». Він збив її прикладом на землю, цілячись при цьому в голову маленької Раїси. Але бабуся встигла підставити плече і впала. Прикладом він розбив бабусі плече. Підійшов німець запитав: «Юде?» Поліцай відповів: «Каже, руська». Німець схопив бабусю за воріт, підняв на ноги і жбурнув. Бабусі Тетяні Іванівні, Раїсі та ще одній дівчинці років 12 вдалось втекти звідти та сховатись на цвинтарі, а згодом повернутися додому. Після цих подій продовжували жити за старою адресою з дідусем, бабусею та численною родиною. Матір загинула, а батько вважвся зниклим безвісти до кінця війни, аж поки не виявилось, що він був поранений та лікувався в госпіталях, в одному з яких одружився знову на медсестрі, яка його лікувала.

Після війни родина Раїси боялась, аби дівчинка не видала у собі єврейку, тож про це їй заборонено було говорити. Лише в 1991 році вона наважилась внести ім’я своєї мами, Цилі Меєровни, в Книгу пам’яті жертв Бабиного Яру, після чого бабуся Тетяна Іванівна стала Праведницею світу.

Після 10 класів Раїса вирішила стати фрезерувальницею – мама Циля теж колись мала схоже заняття, виточують гирьки у якийсь артілі. Та й заробіток потрібен був. Але про улюблені танці Раїса не забула – записалася до самодіяльного ансамблю БК «Більшовик» під керівництвом балетмейстера Леоніда Калініна. Того самого, котрий керував і танцювальною групою легендарного хору Верьовки. А класичного танцю Раїсу Вадимівну вчила сама прима-балерина Зінаїда Лур’є. Свого чоловіка Раїса зустріла там же, разом вони провели 22 роки на професійній танцювальній сцені.